В общем, моя любовь сочинила стихи и даже зачитала (!).
phpBB [audio]
Де ти?
День прихилив натомлене плече
На почорніле снігове лахміття…
Повіки ночі сон міцний пече,
Пече і зоряним захмарним дітям…
Не сплю…У щільній сіточці хвилин
Мені не сумно, і не душно наче….
Разом із днем мій любий прихилив
Своє плече. Де ти, земний юначе?
Мовчанням озивається проспект,
Не чує невідомий мій обранець…
Закутавшись в бетон під'їзд сопе,
І те сопіння якось душу ранить…
Який він? Світлоокий, мов зоря?
В пшеничних віях приховав волошки?
Чи дуги вуст усмішкою горять?
Чи він дотепний? Чи кумедний трошки?
Хтозна. Чи може черемховий плід
Пофарбував волосся і зіниці?
Чи він з'явився з темних надр землі,
І йому також уночі не спиться?
Не знаю, чи повз мене він пройшов
Мільйон разів, або зовсім ні разу…
А доля не скидає капюшон
З його обличчя… Замовчу образу
На майбуття незнаного шляхи…
Гадаю, так, напевне, буде ліпше…
І невідомо, добрим чи лихим,
Він виявиться, сподіваюсь лише,
Що де б не трапивсь бажаний цей слід
Його підошви - на зупинці, в клубі,
В вологій і незайманій ріллі,
У інституту килимовій шубі,
Між ребер одубілих шпал сухих,
На блідо-льодовій Дніпровській рейці,
Чи там, де мурашині пастухи
Пильнують тлю, або й на ґрунті Грецій,
Італій, Португалій чи Росій -
Щоб не сфальшивив він душі мелодій,
Щоб серця струнки враз торкнув усі,
І щоб благати щастя було годі…
...Триває ніч. Проспект, під'їзд, ліхтар …
Останній сніг в асфальт тихенько плаче…
Лиш голос мій стурбований пита
"Де спиш ти, мені суджений юначе?
Чи скоро покладеш нарешті край
Неліченим світанкам і зліченним?"
Мигтить одна мого вікна іскра
У хуртовині мороку і черні…
